Запалюємо зірки! Талановита молодь Козятинського МВПУЗТ

Галицька Дарина

/Про себе/

Однієї теплої весни, 19 травня, через наше мальовниче старовинне містечко Коростень, що на Житомирщині, летіла лелека і принесла моїм любим батькам маленьке, як вони розповідали, миле, блакитнооке диво, яке вони назвали Дарина. В перекладі моє ім'я означає «Божий дар».

Зростала я і виховувалась у своїй прекрасній, люблячій родині. Батьки намагались прищепити мені найкращі людські цінності та завжди навчали любити людей і природу, поважати народні традиції, шанувати рідну мову. Із самого дитинства я вже була активною, непосидючою дівчинкою, тому, щоб спрямувати мою невгамовну енергію у правильне русло, матуся  відвела мене в танцювальний гурток, де я навчалась близько 9-ти років. Танцювати я, звичайно, люблю, але це, наче спорт. Та найбільше  я захоплююсь малюванням - закінчила художню школу. Цей талант успадкувала від моєї любої матусі. Я весела і мрійлива водночас. І чим дорослішою стаю, тим мрійливішою. Від батьків я успадкувала і любов до рідної мови, і до українського слова. Ще, навчаючись у школі, охоче  брала участь у конкурсах на кращого читця та робила перші спроби віршування, але соромилась їх комусь показати,  бо я досить амбітна, і почути критику, особливо негативну, була неготова.

Зараз я навчаюсь в ДПТНЗ «Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту», опановую цікаву професію «Оператор з обробки інформації та програмного забезпечення, обліковець з реєстрації бухгалтерських даних». Беру участь у художній самодіяльності навчального закладу, продовжую малювати, але головне, що відбулося важливого в моєму житті, то це те, що тут я знайшла ще одну родину, сповнену доброзичливості і турботи, розуміння і підтримки  -  педагогічний колектив училища та мою рідну групу!

Я відвідую гуманітарний гурток «Мовознавці», де ми розвиваємо своє мовлення, дізнаємося багато цікавого про рідну мову, її походження та розвиток, а також вчимося віршувати. Саме заняття гуртка мені допомогли зрозуміти свої помилки і дали поштовх до нових поетичних спроб.

 

Ми – твоє майбутнє, Україно!

Я люблю тебе, моя чудова Батьківщино!

«А за що?» – спитаєш. Відповім:

 «А за що дитина любить матір?

Не за щось, а просто так передусім!»

Я люблю тебе за те, що рідна,

Що у серці оселилась на віки.

Сподіваюсь, що я буду гідна

Нести ймення української доньки.

Я люблю тебе, моя барвиста Україно,

З рути-м’яти сплетена коса!

У вінку з калини та барвінку

Ти красива й вічно молода.

Хоч історія твоя довгостраждальна –

Тебе рвали-розривали на шматки.

Та краса твоя від цього не зів’яла,

А принаднішою стала навпаки.

Хоч історію змінити ми не в змозі,

Не під силу зупинити часу біг.

Та вже зміни доленосні на порозі,

Вже майбутнє поспішає на поріг!

Бачу тебе завжди в своїх мріях,

Батьківщино моя мила й дорога,

Сильною й квітучою й надіюсь,

Що подальша доля буде неважка.

Ми – твоє майбутнє, Україно!

Вірні діти – доньки та сини.

Хай зростають в тебе лебедині крила,

Серце не втрачає новизни!

Я люблю тебе, моя чудова Батьківщино!

«А за що?» - спитаєш. Відповім:

«Не за щось, а просто так, бо ти – єдина,

Бо навіки в серці оселилась ти моїм!»